субота, 4 квітня 2020 р.

Козацького вам здоров’я!


У розпал карантину  та напередодні Всесвітнього дня здоровя  таке побажання вкрай актуальне,   як і розмови  про наше   власне здоровя.   Вислови  «козацька сила», «козацьке здоров'я», «козацький дух»   говорять  про те, що  в  народній  пам'яті  збереглися свідчення про козаків як  абсолютно здорових людей.  Кажуть, що вони ніколи не хворіли звичайними недугами, а лікувалися хіба що від ран та після перебування у полоні.
На  Січі існував культ фізичної досконалості.  Іноземці, які бували на Запорожжі у ХVІ-ХVІІІ ст., у своїх спогадах відмічали силу козаків і те, що помирають вони в глибокій старості.  Видатний історик Д.І. Яворницький у своїй роботі «Історія запорозьких козаків»  писав:
«Запорожець ….був здоровим, вільним від хвороб, умирав більше на війні, ніж дома. Тепер народ слабкий, порожній і недовговічний: як дев’яносто років прожив, то під собою і стежки не бачить, а в давнину тільки у сто років в силу вбирався; тому запорожці  жили довго і весело».
    До речі, у запорожців  не мало  важливого значення,  кремезний хлопець чи слабенький, бо козаки знали безліч способів не лише зміцнення здоров'я, але і виліковування хвороб. Про це свідчать історичні приклади, чільне місце серед яких посідає життя російського полководця О.В. Суворова. Його вихователем був козак, який з кволого  хворобливого хлопця  виховав витривалу і здорову людину. А  Михайло  Кутузов носив звання почесного товариша   Щербинівського куреня.
    Козаки  були чудовими медиками, лікували відкриті переломи, вміли видаляти роздріблені кістки, «викочували» кулі і осколки, робили ампутації, успішно справлялися з гнійними ранами. При цьому у рану не потрапляли мікроби і бактерії, бо застосовувався суворий режим стерильності і антисептики ( і це  300 років тому!).  .
І не тільки складні навіть за мірками нашого сьогодення операції (причому без наркозу)  робили козаки. Згадайте  надприродні здібності  козаків - характерників – ось де таємниця, що не розкрилася навіть через віки! Раджу перечитати   знову книгу  Тараса Каляндрука   «Загадки козацьких характерників».
У чому ж таємниця богатирського здоров'я  наших пращурів – запорозьких козаків?
По-перше, секрет козацької медицини криється у єдності людини й природи. Вони  чудово розумілися на травах, використовували заговори, знали як заспокоїти себе,  підсилити власну енергетику, швидко одужати після тяжких поранень та важких походів.
По-друге, запорожці чітко розуміли залежність свого фізичного стану  від психічного. І у Яворницького, і у Кащенка ви знайдете детальні описи того, як відбувалося  налагодження  душевної гармонії  козаків і яку роль  у цьому процесі грало вміння веселитися.
По-третє, важливою умовою здоров'я  козаків була кухня – проста, різноманітна, поживна і смачна.  При цьому  вони дуже мало вживали  овочів та печеного хліба,   хоча  борошна   у козацькому раціоні було вдосталь.  Зате щодня їли рибу,  м'ясо - вкрай рідко.  А ще  дуже корисними для  козацького   здоровя   були такі страви… Стоп!  Думаю,  прийшов час  відкрити  книги і розпочати  уважне корисне перечитування! Ми ж козацького роду, то чом би не використати знання наших героїчних і розумних пращурів для власного блага? Поки шукають вакцину…
Козацького вам здоровя! Бережіть себе! Приємного  читання і до зустрічі! Розмови про наше здоровя продовжаться!





Року медсестри в Україні присвячується


Більшість працівників охорони здоров'я в усьому світі − це медсестри. Проте роль медсестер у суспільстві та навіть у медичному середовищі залишається недооціненою. Міністерство охорони здоров’я України  планує змінити цю ситуацію  та запровадити європейські стандарти медсестринств.   Таким чином Україна, підтримуючи  ініціативу Всесвітньої організації охорони здоров’я, згідно з якою на 72 Генеральній асамблеї ВООЗ було прийнято Резолюцію про оголошення 2020 року Міжнародним роком медсестринства, оголосила  цей рік і у нас.  Погодьтеся, що до   представників інших професій  ви звертаєтеся набагато рідше, ніж до медичної сестрички. 
 Вітаємо наших дорогих медичних сестричок, особливо  зараз у боротьбі з пандемією. Віддаємо шану їх мужності і професіоналізму, бажаємо  всім  здоров’я і  гідної уваги з боку держави!
  Що ж  почитати про  роботу медсестер?  Фахівцям  буде дуже цікавою нова книга-  навчальний посібник  «Історія  медицини і медсестринства»,  автори  Л. Луцик, В. Малюта та інші. Проте і пересічний  читач зацікавиться    історією медицини взагалі,  починаючи зі стародавніх цивілізацій, середньовіччя і закінчуючи  сьогоденням. Окремий розділ присвячено  розвитку медсестринства в Україні.
  А наступну книгу  не просто рекомендуємо вам, вважаємо, вона обов’язкова до прочитання - бестселер іспанської медсестри і блогера Сату Гажярдо «Между  процедурами. Записки  слишком занятой медсестры».  25  оповідань  Сату про  свою роботу, про пацієнтів і лікарів, з великою любов’ю вимальовані деталі повсякденної роботи медсестри – іноді смішні, іноді важкі, іноді трагічні.  Вся оповідь  пронизана  гумором і оптимізмом, які допомагають  нам вижити у всіх  ситуаціях. Читається на одному подиху і  дуже  підтримує,                                                          коли тебе охоплює паніка!





пʼятниця, 3 квітня 2020 р.

Добрі справи Нобелівських лауреатів


    У  цьому році виповнюється 120 років  відколи     було засновано Фундацію Нобеля для керування фінансами й організації вручення Нобелівських премій.  Про неї варто поговорити детальніше не тільки у зв’язку з  календарною датою.  А чи знаєте ви, як нобелівські лауреати розпорядилися  отриманими грошима? Так чи інакше, але Нобелівська премія була і залишається величезною – 1 200 000 доларів!
     Так от до вашого відома: практично ніхто не  витратив ці гроші виключно на себе. Абсолютна більшість нобелівських лауреатів  вклали   їх  на продовження та поширення досліджень у своїй галузі знань чи  гуманітарну допомогу тим, хто опинився  у біді.
     Хорватський   прозаїк і громадський діяч   Іво  Андрич, наприклад,     частину своєї Нобелівської премії (1961)   витратив на створення фонду допомоги бібліотекам Боснії та Герцоговіни.  А найперший  нобелівський  лауреат з літератури Сюллі – Прюдом (1901)  віддав її на створення «Премії Сюллі – Прюдома», яка присуджувалася молодим французьким авторам за поетичні  збірки.
   Англійський фізик Джон Уільям Стратт , який отримав премію у 1904 році, використав її на побудову нового крила  Кавендішської   лабораторії  у Кембріджі.
Полярний мандрівник, а подалі Комісар Ліги Націй у справах військовополонених  Фрітьоф Нансен (премія 1922) віддав всі гроші на допомогу голодуючим Поволжя. Лідер негритянської громади в США Мартін Лютер Кінг передав  премію (1964 рік) у фонд Руху  захисту  громадянських прав.
Мати Тереза використала  премію (1979) для будівництва шкіл і лепрозоріїв. Михайло Горбачов  (1990)   передав  700 000 доларів   медичним закладам.
      Іван Бунін віддав шосту частину своєї премії  (1933)  російським  письменникам - емігрантам.
    Австралійський романіст Патрік Уайт (1973)  організував на всі свої  преміальні   фонд для престарілих письменників своєї країни,  діяльність яких у свій час не отримала належної  оцінки.
    Щедро віддавала свою премію на допомогу тим, хто  її потребував,  чілійська поетка Габріела  Містраль(1945).  Американець  Уільям  Фолкнер (1949) всі гроші  розподілив між  бідняками свого округу, а також  видавав стипендії  тим, хто вивчав музику.
    Ірландський письменник , автор творів у жанрі абсурду Самюель Беккет  розпорядився роздати гроші від премії (1969)  всім  знайомим і незнайомим людям і закладам , які особливо  бідували, при  умові, що факт його допомоги залишиться для них таємницею.
    Німецький письменник Пауль Гейзе (1910)  віддав премію Шиллерівському фонду  та  організації із захисту тварин.   Французький прозаїк Ромен Роллан (1915)   перевів гроші  у рівних долях  Міжнародному Червоному Хресту та рідному місту Кламсі.
    Смертельно хворий Джон Голсуорсі  всю премію  передав у розпорядження ПЕН- клубу , міжнародній письменницькій організації, яку довгі роки очолював він сам.
Лауреат 1904 року прованський поет Фредерік Містраль витратив капітал на створення краєзнавчого музею у рідних місцях і купив для цього старовинний замок.
   Генрік Сенкевич  частину премії  (1905) використав на заохочення тих, хто популяризує польську літературу. Робіндранат Тагор (1913)   відкрив у родовому маєтку школу, яка   зараз широко  відома  як університет.
Бернард Шоу (1925)    створив   Англо-шведський   літературний  фонд , що фінансував переклади  на англійську мову творів   сучасної шведської літератури.
Підведемо підсумки.  Такі приклади  меценатства  дуже необхідні. Особливо  коли людство опиняється перед катастрофою вселенського масштабу, як зараз ми  у боротьбі з вірусом.  Мають же існувати у світі ідеального  закономірності, аналогічні фізичним законам  збереження: чим більше віддаєш, тим більше отримуєш!  
Після карантину  на вас чекає у бібліотеці  серія книг «Нобелівські лауреати». Можливо, зараз ви подивитесь на ці книги іншими очима.


вівторок, 31 березня 2020 р.















Світ дитячої книги


2 квітня, у день народження  великого казкаря Ганса Крістіана Андерсена, світ відзначає Міжнародний день дитячої книги. Починаючи з 1967 року з ініціативи Міжнародної ради дитячої книги  щорічно це свято об’єднує  всіх шанувальників  літературного слова  навколо творів для дітей. І скрізь, у всіх країн і народів,  королем свята вважається Андерсен.
     Чи пам’ятаєте ви, що  окрім 24 збірок казок,  датчанин  ще писав  романи, п’єси, вірші?  Проте світ його запам’ятав, перш за все, як автора казок та історій.  Життя і творчість Андерсена також нагадує казку, він описав її у двох   великих   мемуарних  нарисах  «Казка мого життя».
   Ганс Крістіан Андерсен завжди підкреслював, що свої казки він адресує як дітям, так і дорослим. Вони цінні  всім нам завдяки своїй високій моральності. Кожна його казка – це урок, що вчить  любити, дружити, прощати, радіти малому.
   Незважаючи на чималу відстань та плинність часу Ганс Крістіан Андерсен залишив помітний слід в українській культурі. Казки Андерсена перекладали Михайло Старицький, Марія Грінченко, Оксана Іваненко та інші відомі  діячі  української літератури.
Бібліотека для дорослих №14  радить   відкрити разом з дитиною чарівні історії від данського казкаря. Його казки пройшли випробування на подальше життя  і зараз продовжують захоплювати  та  зачаровувати.
Сьогодні в Україні видається величезна  кількість  прекрасних дитячих книжок  на який завгодно смак.  Якщо дорослі бажають,  аби їх діти полюбили читати, нехай  вибирають  для дитячого читання   цікаві тексти  правильною українською  мовою, сповнені добра, захоплюючі і веселі.
І це, наприклад,  Андрій Бачинський  (учасник проекту «Десять історій для хлопчиків»)  зі своєю дилогією  про пригоди детективів в Артеку та підлітковою  історією  "140 децібелів тиші", яка отримала премію Дитяча Книга Року за версією BBC в 2015 році.
  Радимо також твори  іншого дуже популярного дитячого автора – Сашка Дерманського, чиї  книги відзначені популярними українськими та міжнародними  літературними  преміями.  Полюбляєте  веселе фентезі, сповнене загадок і таємниць? Тоді вам на сторінки  захоплюючої книжки   «Король буків, або Таємниця Смарагдової Книги».  Доведеться докласти неймовірних зусиль, щоб розгадати цю таємницю, а може вам і не вдасться це зробити.   
Герой  книжки, малий  бук Гаврик,  має чудових друзів, і в найскрутнішу хвилину він може покластися на симпатичну драконицю Джульєтту, мудрого лепрехуна Шмигуна, передбачливого пугача Понтія та дрібненького горобчика Петяку.
А хто ж вони такі, оті буки та лепрехуни?  Читайте книгу разом  і  дізнаєтесь. Буде дуже і дуже цікаво! Адже ви все таки  разом з дитиною розгадаєте таємницю  Смарагдової  Книги!






середа, 18 березня 2020 р.

Сумління нашої нації


19 березня  святкує свій  ювілей   неперевершена  Ліна Костенко, яка  всенародно отримала  такий титул. Безумовний класик, чиї твори давно увійшли до навчальних програм, стали піснями, символами, мемами й оточили нас з усіх боків.
    Безкомпромісна, принципова, вперта, вимоглива, горда. Часом різка, гостра, як бритва, з блискавичною реакцією і неабияким почуттям гумору.
Усе це – про Ліну Костенко. Від "Героя  України" Костенко категорично відмовилась – і той її аргумент також став крилатим і часто цитованим висловом: "Політичної біжутерії не ношу". Не стала носити й світсько-тусівної, згодом відмовившись від нагороди "Золотий письменник України".
Як сказала її донька   Оксана   Пахльовська,  відома  літературознавиця та культурологиня, професорка Римського університету La Sapienza :  «Мамина поезія з самого початку, від перших віршів, була бунтом. Бунтом особистості. Повстання духу. І слава, що до неї приходила, була не популярністю, не модою. Вона була вистражданою надією людей на свої відродження, на можливість повернутися до себе, на можливість відродження вже нібито виродженої і остаточно приборканої нації».
Ми  абсолютно підтримуємо   думку: "Навіть якби вона не написала нічого до (хоча лірика її, особливо рання, ніжна, справжня – і тому прекрасна!) й відмовилася писати після, то з однією "Марусею" тріумфально ввійшла до історії світової літератури. І тільки тому вона досі не лауреатка Нобелівської премії,  що, мабуть, немає перекладачів, рівних Ліні, і нема культурних дипломатів, здатних зрозуміло і швидко пояснити світові, якого витвору мистецтва він себе позбавляє".
«Культурологічний хронограф»  запрошує ознайомитися  з цікавими  матеріалами, присвяченими  життю і творчості  Ліни Костенко.  А  ми радимо читачеві  в першу чергу  перечитати  один з розділів  Книги Талантів  Олександра Сизоненка «Не вбиваймо своїх пророків!» , який називається «Над берегами вічної ріки».   «Вишукана й шляхетна європейка»  Ліна Костенко (як її називає автор книги)  виступає перед читачем  з одного боку як звичайна жінка, тонка, вразлива і природня, а з іншого як  жінка - загадка, таємнича  і  недосяжна,  поетка непересічного  і неповторного таланту, смілива і мужня, гарна і сильна.  Так багато дано  Ліні Костенко  від Бога !
Читач дізнається також про  роботу Ліни Костенко в історико-культурній експедиції Чорнобильською зоною  у статті з красномовною назвою  «Поет спускається в пекло».
Наші  читачі  закохуються   у вірші Ліни Костенко  миттєво і назавжди , її рядки для багатьох є ключем  до розуміння  сенсу життя, як от:
«Не знаю я, що буде після нас,
В які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати».



вівторок, 17 березня 2020 р.

Розмови з Максимом Рильським в ХХI столітті

19 березня  виповнюється 125 років   Максиму  Тадейовичу  Рильському.
«Все для людини і завжди з людиною —цей заповіт Максим Рильський проніс
крізь бурю і сніг, крізь усе своє життя» - 
так  сказав про поета   Михайло Стельмах.
  Понад 50 років звучав голос Рильського, і маємо всі підстави характеризувати ці десятиріччя в українській поезії як його епоху.
Поет-лірик, автор численних ліро-епічних циклів і поем, Максим Рильський  був чудовим перекладачем  поезії  Пушкіна, Адама Міцкевича, Михайла Лєрмонтова, а також багатьох шедеврів французької класичної літератури:   Вольтера, Нікколо, П'єра Корнеля, Жана Расіна, Жана Батіста Мольєра, Віктора Гюго. Дбаючи про поповнення національного оперного репертуару, він створив українські лібрето багатьох опер європейських композиторів. Разом з Петром Карманським переклав українською першу частину «Божественної комедії» Данте Аліг'єрі   і здійснив прекрасний переспів «Слова о полку Ігоревім».  Всі переклади Рильського сягають рівня оригіналу, легко, природно і прозоро звучать українською.  Йому належать також  ґрунтовні дослідження на ниві фольклористики і літературознавства, етнології й мистецтвознавства.
Рильський  високо підняв культуру українського слова,  і до сих пір звучать його поезії як найсучасніші, найвідповідніші нашим естетичним смакам і запитам. Читаєш – і в багатьох випадках сягаєш в наше сьогодення! 
   Серед  матеріалів  «Культурологічного хронографа»,  присвячених  творчості Максима  Тадейовича  Рильського,    ми звертаємо увагу читачів  на  таку бажану  у бібліотеці  книгу «І розіллється знов медами…». Книга вийшла у минулому році  у видавництві « Ярославів вал»   і зібрала  твори  Рильського починаючи  від ранніх  фантазій, оповідань 16-18-річного юнака  до майже чотирьохрічного циклу публікацій початку 60-х  в газеті «Вечірній Київ»  на теми, що хвилювали суспільство, в усьому розмаїтті жанрів – репортажів  та новел, філософських роздумів та інтерв’ю, нарисів та газетних анкет .  Унікальну книгу   чекаємо і наші  читачі – поціновувачі  великого таланту  Максима Рильського також.  


Це така чудова можливість поговорити  з поетом у ХХI столітті!